ПРОФІЛАКТИКА І КОРЕКЦІЯ АГРЕСИВНИХ ПРОЯВІВ У ДІТЕЙ.

Результати психологічних досліджень України, усього світу, 
численні факти прояву      агресивності           підлітків свідчать
 про актуальність і значущість цієї проблеми.

Таке становище насторожує, пробуджує бажання зрозуміти 
його причини, продумати й організувати засоби впливу на 
проблему принаймні на рівні своєї школи.

Агресія – це соціальний  феномен. Вибухи нетерпимості,  
 конфліктності  та жорстокості  у  взаєминах людей – чи  не  
 найкраща ілюстрація  того,  що вирішальними є саме 
соціальні   детермінанти  агресії.

Соціальне  розшарування  суспільства,  зниження  життєвого  
 рівня більшості  населення  відчутно  вдарило  по  
 традиційних  засадах  сімейного  виховання.  Дезорганізація  
 матеріально-побутового  життя  призвела  до  загрози  
 руйнування  установлених  віками  морально-етичних  норм,  а  моральні  засади  матеріально  та  соціально  стабільних  сімей  
 не  завжди  виявляються  здатними  витримати  випробування 
 владою,  грошима  чи  соціальною  значущістю. 

Інформативне  поле,  в  якому  сьогодні  відбувається  соціалізація дитини,  є  щодо  неї  жорстоким  і  агресивним. Через  засоби  масової  інформації  та  комунікації,  Інтернет  пропагується насильство, гультяйство, сексуальна  розбещеність,  цинізм,  злочинність,  бездуховність.

Змінився і вплив громадськості. Люди стали загалом байдужими до чужих проблем, замкненішими і жорстокішими. Розвиваються стосунки конкуренції і втрачається досвід кооперування зусиль, взаємодопомоги, співпраці.

 Суспільство стало відкритішим до інформації та терпимим до інакшості. Варіативності  інакшості ставлять дитину в складні умови вибору орієнтирів поведінки. Нерідко вибір супроводжується значним напруженням особистісних ресурсів та є стресогенним.

Учителі,  практичні  психологи,  соціальні  педагоги,  батьки  відзначають,  що  сучасні  діти  не  такі,  як  раніше.  Навіть  дошкільники  не  такі  відкриті  і  наївні,  як  їхні  ровесники  ще  десятиліття  тому.  Діти  грають  у  інші  ігри,  дивляться  інші  телепередачі,  інакше  спілкуються,  по-іншому  складаються  їхні  стосунки  з  батьками  та  ровесниками.  Чимало  дітей  змалечку  залишаються  сам  на  сам  зі своїми  проблемами,   зазнають  різних утисків та  насильства. 

 Дорослі не впорались із жорсткістю життя — не хотіли, не вміли чи не змогли.

Проте, їхні діти зовсім не винні в тому. А тим часом стартові умови для успішного чи неуспішного становлення у житті закладає сім'я. І коли родина — основний інститут соціалізації дитини — не є місцем, у якому дитина почувається захищеною і любленою,   їй успішно стартувати в самостійне життя дуже важко. Тому  відповідальність  за  виховання  молодого  покоління автоматично  перекладається на систему освіти  держави (особливо, на такі навчальні заклади, як наш, де діти перебувають значно більше часу, ніж дома з батьками і де батьки далеко не завжди можуть слугувати прикладом для наслідування, а інколи й навпаки…)

 Агресивність сучасних підлітків є актуальною в нинішніх умовах життя. Її подолання є невідкладною проблемою саме сьогодні,  оскільки зумовлена вона не тільки соціальними факторами, а й певними психологічними  віковими особливостями дитини. Агресивні прояви впливають не лише на людей, що оточують підлітка — батьків, вихователів, учителів, ровесників, вони створюють проблеми і для самих підлітків в їхніх взаєминах з оточенням,  ускладнюють, а іноді й унеможливлюють процес успішної адаптації в соціумі.

Можна з цілковитою впевненістю стверджувати, що, здійснюючи профілактику агресивних проявів в дитячому віці, ми впливаємо на подальшу долю особистості.

 З віком із об'єктивних чи суб'єктивних причин профілактика чи корекція стає важчою. З часом у дітей формуються досить значні і різноманітні захисні механізми, які здатні істотно ускладнити процес профілактичної роботи.

Відомо, що будь-яке порушення, відхилення від встановленої норми легше попередити, ніж коригувати. Своєчасна рання профілактика  дає можливість значною мірою знизити кількість агресивних проявів у дітей та підлітків.

Аналіз літератури, присвяченої цій тематиці, показує, що існують різні підходи до вирішення проблеми подолання і корекції агресивної поведінки, кожен з яких базується на тих чи інших напрямах психології і психокорекції

Останнім часом дуже багато уваги приділяється навіть таким способам фізіологічного контролю над агресією, як хірургічне втручання, тобто видалення певних ділянок мозку; мозкова електростимуляція; зміна гормонального балансу організму; фармакотерапія…

Звичайно, можливість застосування і масового використання цих методів з метою вирішення тих чи інших наболілих соціальних питань малоймовірна, але вона існує і це означає, що в ній є потреба, що в свою чергу вказує на актуальність і значущість досліджуваної проблеми.   (Це ми вважаємо, що масове застосування таких, на перший погляд, суто медичних методів малоймовірно, а які насправді перспективи у цього напрямку – нікому не відомо, життя покаже…)

Конструктивним вважається психоаналітичний підхід до дитячої агресивності, що розглянутий  Генрі  Паренсом (відомим американським психологом і психіатром) у його книзі «Агресія наших дітей». Автор виклав систему практичних заходів і науково обґрунтованих рекомендацій,  що покликані локалізувати агресію дитини в конструктивне русло.

У роботі Р. Кемпбелла (Росс Кэмпбелл, відомий психіатр и глибоко віруюча людина)  агресія розглядається з християнських, релігійних позицій. На його думку, головною причиною гніву дитини є невпевненість у тому, що її люблять. Як заходи профілактики й корекції автор пропонує: самозцілення батьків, виховання дитини, спілкування з дітьми, перебування поруч із дітьми, коли вони цього потребують, і т. п.

Американські психологи (М. МакКей, П. Роджерс і Ю. МакКей ) роблять ставку на поведінкову терапію. Однією з основних форм роботи вони вважають організацію груп взаємодопомоги, в яких буде здійснюватись навчання певного комплексу попередньо вироблених реакцій.

Р. А. Уілсон розглядає агресію як емоційно-територіальний контур і  вбачає розрядку агресії в емоційному розвантаженні. Агресивність буде ліквідована, коли агресор займеться якоюсь справою, що викликає в нього захоплення. Приміром, перегляне відеокасету з комедією або кілька програм про тварин.

У вітчизняних експериментальних дослідженнях, присвячених цьому питанню, головна увага концентрується на соціально-психологічних і педагогічних заходах впливу. Найбільш вдалим вважається обгрунтування психопрофілактики агресії  психологом Л.М.Семенюк (Любовь Мирчиевна Семенюк – кандидат  
психологічних наук).

Вона стверджує, що агресивні прояви в особистісних 
характеристиках і поведінці дітей зумовлені не лише органічними, а й соціально-психологічними причинами. Як основний спосіб профілактики та корекції агресивної поведінки автор розглядає залучення підлітків у систему соціально-визнаної і соціально-схвалюваної діяльності. Такою діяльністю може виступати «секретна робота», залучення підлітків до планування діяльності, «трудова турбота», соціально значима робота із самообслуговування, різного роду ігри чи змагання, різні конкурси, організаційно-суспільна діяльність, різноманітні матеріальні та моральні заохочення, а також участь педагогів у повсякденних справах підлітків, спільне життя дорослих і підлітків під час подорожей і поїздок, туристичних мандрівок…

Та незважаючи на те, що існує багато різних підходів до вирішення питання попередження і корекції дитячої агресивності, сучасна концептуальна модель психологічної профілактики агресивної поведінки носить комплексний характер –

                      це робота з дітьми, батьками та педагогами.

Психопрофілактична робота з підлітками має свої особливості. Насамперед роботу  треба починати з сім'єю. Тільки після діагностики сімейних відносин і ступеня їх дисгармонії варто переходити до роботи з підлітками та з педагогічним колективом.

Украй неефективними є передчасні бесіди про «манери та вміння гарно поводитись».

Особливе місце в корекційній роботі треба приділяти формуванню кола інтересів підлітка на основі особливостей його характеру та здібностей. Необхідно прагнути до максимального скорочення періоду вільного часу підлітка — «часу дозвільного існування й неробства» через залучення до позитивного формування особистості певним заняттям: читанням, самоосвітою, заняттям музикою, спортом тощо       

За непродуктивної діяльності в період вільного часу є ймовірність, що підліток потрапить в асоціальну компанію

Психофізіологічний розвиток дитини проходить в діяльності. Одним із прагнень підлітка є потреба самоствердження своєї позиції. Тому бажано забезпечити включення підлітка в таку діяльність, що лежить у сфері інтересів дорослих, але водночас створює можливості реалізувати свої унікальні здібності на рівні дорослих

   

Розглянемо детальніше основні напрями психопрофілактичної роботи.

І.  Робота з батьками та вчителями. 

Може проводитись у вигляді консультативної роботи, спрямованої на зняття провокуючих факторів агресивної поведінки.

Зокрема, це:

– Інформування педагогів і батьків про індивідуально-психологічні особливості агресивності дитини.

– Індивідуальні консультації, допомога батькам у вихованні та подоланні певних негативних якостей дитини.

– Вироблення навиків позитивної взаємодії з підлітком, що виявляє агресивність.

– Допомога сім'ї у створенні єдиних вимог і правил виховання.

– Відмова від покарань як основного методу виховання, використання методів переконання та заохочення.

– Залучення підлітка до участі в різноманітних (за інтересами) секціях, гуртках, студіях.

– Гуманізація міжособистісних стосунків в дитячому колективі, створення сприятливого психологічного мікроклімату в навчальній групі, що сприяє позитивній адаптації особистості в колективі однолітків. 

ІІ. Психопрофілактична корекція агресивності підлітків засобами безпосередньої взаємодії з психологом передбачає:

–       Зниження рівня особистої тривожності.

–       Формування усвідомлення особистих емоцій, а також почуттів іншої людини, розвиток емпатії.

–       Розвиток позитивної самооцінки.

–       Формування навиків самоконтролю та саморегуляції своїх емоційних станів.

–       Поведінкова терапія, спрямована на розширення спектра поведінкових реакцій у проблемній ситуації.

–       Індивідуальна робота з корекції недоліків інтелектуальної, моральної, емоційно-вольової сфер.

–       Включення підлітка в спортивні командні ігри (каналізація агресії, взаємодія в колективі, дотримання визначених правил).

Окрім просвітницької функції, психолог має допомогти батькам формувати позитивне ставлення до дитини, вміння їх підтримувати.

На жаль, на сьогоднішній день чимало проблем емоційного плану в учнів виникає через агресивність та емоційну неврівноваженість вчителя.

У роботі з учителями можна використовувати як консультації, лекції, бесіди, так і тренінги психологічної компетентності педагогів. Достатньо ефективними можуть стати розвивальні семінари, практичні заняття і соціально-психологічні тренінги, метою яких є тренування навиків партнерського спілкуванні

Із викладеного слідує, що, комплексна програма психологічної профілактики агресивної поведінки підлітків має на меті такі  

                                   завдання:

– розвиток адекватної оцінної діяльності,

– формування та розвиток навиків самоконтролю, саморегуляції,

– формування та розвиток здатності прогнозувати наслідки своєї поведінки,

– розвиток конструктивних поведінкових навичок,

– формування терпимості до інших.

Робота психолога, педагога у напрямку профілактики агресивних проявів підлітків повинна:

*  носити комплексний, системний характер;

*  поєднувати у собі елементи прийомів і вправ різних напрямів психо-  корекційної роботи;

    *  не бути епізодичною. 

                          Отже,

     Профілактика та корекція агресивності підлітків

Вдома – це:

– створення підтримки, відновлення позитивного мікроклімату в сім’ї,   

– реалізація успішної виховної моделі,

– формування навичок конструктивного розв’язання конфліктів,

– толерантного реагування на агресивну поведінку дітей і підлітків,

– навичок контролю за власним гнівом.

У навчальному закладі це:

– усвідомлення та формування вчителем власного стилю педагогічного спілкування з учнями;

– формування навичок вибору вдалої стратегії і тактики в реагуванні на агресивну поведінку учнів різного віку та їхній характерологічний тип;

– контроль за власним гнівом.

У групі це:

– створення умов класним керівником для формування та функціонування таких групових цінностей та норм як   доброзичливість,    повага,   вміння прощати,  терпимість… тощо.

Тільки за умови координації сумісних зусиль підлітків, батьків і педагогів можна досягти реальних результатів щодо запобігання 
агресивних проявіву дитини.

Закінчити свою доповідь я хочу такими словами:

Психопрофілактична робота не може обмежуватись лише засобами індивідуального впливу та корекції, які застосовують безпосередньо на самого підлітка чи його мікросередовище. Така робота потребує узгодженості та взаємозв'язку між різними типами навчальних закладів, починаючи з дитячого садка, школи до професійного (училища, технікуму), а потім: вищого навчального закладу, включаючи виконавчі державні структури, різного типу соціальні інститути, тощо.

Виховна година.

 «Від козаків до кіборгів»

МЕТА:             – формувати в учнів розуміння єдності та цілісності України, її     багатонаціонального народу;

 – сприяти усвідомленню учнями спільності інтересів усіх громадян держави в розбудові України, необхідності інтелектуального, творчого та фізичного розвитку кожної особистості задля розквіту держави в цілому;

 – формуванню міжнаціональної толерантності;

 – виховувати патріотизм, необхідність ідентифікувати себе з українським народом, прагнення жити в Україні;

 – необхідність дотримання конституційних і правових норм, володіння державною мовою;

 – шанобливого ставлення до історії, культури та традицій українського народу.

ВИХОВНИЙ ОРІЄНТИР:          ціннісне ставлення до суспільства і держави, національно-патріотичне виховання.

ОБЛАДНАННЯ:      стенд української символіки, фотографії воїнів небесної сотні та загиблих в ході антитерористичної операції,  прапор України.

ХІД  ЗАХОДУ

 Добрий день, діти.

1.  Всі ви добре пам’ятаєте – нещодавно ми відзначили велике свято – День Збройних Сил України. Сьогодні мені хотілось би продовжити цю тему і ближче познайомити вас з тим, як же розвивались і вдосконалювалась військова міць нашого народу протягом усього періоду становлення української Держави. Для цього нам доведеться зробити невеликий екскурс в історію…

А почну я нашу виховну годину, з вашого дозволу, віршованими рядками:                                                                        

День Збройних Сил Держави – це мужності й геройства свято.                                                                 
   І ми вклоняємося тим, хто літ тому назад багато  і тим, хто нині з автоматом нам спокій береже  і захищає мене і маму, і сестру, і брата…. велику нашу всю родину – рідну, вільну Україну!

Так. Ми з вами щасливі, що народилися й живемо на чудовій, мальовничій землі. Тут жили наші діди, прадіди, тут живуть наші батьки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. І де б ми не були, завжди  відчуваємо і будемо відчувати –  поклик рідної землі.

                                                                       Ми – українці

А українці – народ волелюбний. У всі часи та понад усе вони цінували свою свободу. І значною мірою через це воювати нам доводилось багато і часто. Доводиться і нині.

Які ж вони — українські воїни Х, ХVІІ, ХХІ століть?    («Запорізький марш»)

Змінювались обладунки, зброя, воєнні тактики та способи формування військ. Та незмінним залишився волелюбний дух українського народу, незламність і здатність до саможертовності, яка дивує увесь світ. Не раз ми воювали і боролись. Переможемо і цього разу. Бо славні справжні герої були завжди… не перевелися вони в Україні і досі.

Учень 1.                                     Дружинники Київської Русі

ІХ – ХІІІ століття
        У час існування Київської Русі військовому мистецтву надавалось особливого, великого значення. Воїни були добре тренованими та готовими у будь-який час іти в бій. Армія могутньої держави була оснащена всіма сучасними засобами для оборони та наступу. Основними ворогами Київської Русі, як відомо, були монголо-татари, раніше – половці та печеніги. Особливістю українських військ цього періоду було те, що воєнні формування складали окремі роди русичів. Дружинники були не тільки воїнами, а й радниками князя. Велике значення тоді мало народне ополчення, яке, власне, і називали словом «воїни».

Цікаво, що ще у давній період Русі існувала незвичайна традиція — «постриги».Хлопчики вже у віці 3-4 років ставали на шлях воїнів. У давніх переказах українські воїни зображені як надзвичайно хоробрі і вірні своїй Батьківщині. Разом із підлеглими у бій завжди ішов князь і також вступав у битву з ворогами.         (Історія України «Руське військо»)

Учень 2.                                             Козаки.

XV – XVIII століття

Українців називають козацькою нацією, за звичаями, традиціями, за духом. То що ж означає насправді цей козацький дух?

Варто зауважити, що період козаччини сам по собі був дуже насичений і про козацтво, як про єдине збірне поняття, говорити важко. Козаки були різними і боротьба їх була різноплановою: ці воїни захищали українські кордони від турецько-татарських завойовників і самі нападали на територію Османської імперії; вони служили гетьманам і були вільними; воювали у королівських військах і провадили національно-визвольну боротьбу. Та тим не менше, козаки навічно прославились як надзвичайно розумні, хитрі і вправні воїни. Вони були сильними і витривалими. Боронити християнську віру від невірних було їхньою ідеологією.

Із виникненням Запорізької Січі про козацтво почали говорити як про організоване військо з чіткою воєнною структурою. Верховним воєначальником був гетьман, далі йшли полковники, сотники і десятники. Всі посади були виборними. Паралельно із запорізьким розвивалось і реєстрове козацтво
(Військове мистецтво козаків.)

Учень 3.                                         Опришки

XVI – XIX століття.

Опришки були воїнами-повстанцями. Вони боролись проти панського гніту: польської шляхти, австрійських та угорських панів, молдавських бояр. Тих, хто поводився зверхньо та несправедливо із простими людьми. Таких вони грабували, нападаючи зненацька і знову тікаючи у свої засідки. (А скільки є легенд про награбовані і досі незнайдені скарби опришків). Збирались у ровти і жили в горах майже цілий рік. Опришки діяли у довколишніх територіях Карпат: від Галичини до Закарпаття.

Опришки самі походили з селян і відповідно мали неабияку підтримку мешканців довколишніх поселень. Місце перебування опришків завжди трималося у найсуворішій таємниці і ніхто з людей не міг видати її. В опришках були вишколені бійці, загартовані фізично і стійкі морально. Юнаки наполегливо вчились бойових прийомів у старших, опановували мистецтво володіння зброєю.

Одягались опришки насправді просто, у сорочки та сукняні плащі. Зброя їхня змінювалась із розвитком техніки військової справи. Спершу стріляли з луків, далі – з рушниць і пістолів. Та улюбленою їх зброєю були дуже гострі топірці – бартки. Ця особлива зброя була ще й красивою: ширшу частину прикрашали найрізноманітнішими орнаментами, а вужчу або закручували у ріг, або витісували у формі коника, тощо.

Кажуть, обряд посвячення в опришки проходив із демонстрацією вміння володіти топірцем, на цій зброї навіть складали присягу. Бартку використовував і сам очільник опришків – Олекса Довбуш. (А застрелений він був, за легендою, срібною кулею).Деякі історики зазначають, що опришки – дуже малочисельні загони. Та це не зовсім так. Відомо, що вони воювали разом із гайдамаками на Великій Україні.                                                                    
  (Олекса Довбуш – опришок).

Учень 4.                                       Січові стрільці.

ХХ століття (1914-1920 роки).

«Ой у лузі червона калина
 Похилилася.
Чогось наша славна Україна
Зажурилася.
А ми тую червону калину піднімемо,
А ми нашу славну Україну,
Гей, гей, розвеселимо!»

Так звучить відомий у народі   гімн січових стрільців.  То були справді важкі для України часи – Перша світова війна. З одного боку Росія, з іншого Австро-Угорщина, та січові стрільці боролись за свою – Українську державу. Стрілецький рух почав формуватися ще задовго до війни. Національно свідома молодь була об’єднана у організації «Сокіл» та «Січ», де плекалась мораль національної єдності, проводилась хороша фізична підготовка. Січові стрільці фактично стали підрозділом Армії УНР. Добровольча військова формація згодом стала організацією на засадах регулярного війська. Перші січові стрільці були сформовані із галичан. Не секрет, що входили вони до складу австрійського ландштурму. Та важливо, що організація була сформована з українців, на чолі який стояли теж українські командири. Австро-Угорська імперія сама остерігалася військової потуги українства, тому з декількох десятків тисяч добровольців відібрала лише 2,5 тисячі. Згодом військовополонені, що вийшли з австро-угорської армії, утворили 1-й курінь. Курінь січових стрільців мав за мету захищати Центральну Раду від більшовиків. Окремий загін Січових Стрільців став на чолі повстання проти гетьмана Скоропадського після проголошення ним федерації з Росією. У вирішальному бою наші таки перемогли гетьманських дружинників. Січові стрільці мали свої полки піхоти та артилерії, кінний полк. Військовий вишкіл у них називався муштрою. Та головною все ж була самодисципліна. Одягали стрільці характерні «мазепинки» та червоно-чорні стрічки на верхній одяг. Використовували кріси, багнети, гранати. Цікаво, що для навчання військової справи спеціально було видано близько десятка україномовних підручників. Писали їх українці самостійно, часто й від руки. Січові стрільці були чудово організованим формуванням національно свідомих, думаючих людей, носіїв високих ідей і благородних ідеалів. Ідеологією січових стрільців була єдина і незалежна Україна зі всіма своїми територіями. Важливо, що УСС були першою спробою створити українську національну армію для захисту Української держави не лише від східного ворога, а й від західного. Вони відчайдушно боролись за волю України.
(день з історії створення Січових Стрільців).

Учень 5                                      Вояки УПА

 1942—1954 роки

«Якби у французької армії був такий дух, як в УПА, то німецький чобіт ніколи не топтав би Францію»  –

 сказав колись Шарль де Голь.

 Перші загони УПА організував отаман Тарас Бульба-Боровець.  Підпорядко -вуючись уряду Української Народної Республіки, Українська Повстанська Армія боролась проти радянських і німецьких військ. Протягом всього існування УПА німці намагались її знищити: це були масові акції, зокрема розстріли. Більшовики теж не відставали: влаштовували засідки та великі бої. Росіяни діяли підло: перевдягаючись у форму українців, нападали на місцеве населення, щоб посіяти ненависть до наших воїнів.

УПА, яка була партизанським формуванням, ділилась на 4 групи – Північ, Південь, Захід, Схід (дуже малочисельна). Це була кавалерія та артилерійські загони. Армія не була регулярною, тому не мала постійної амуніції. Нерідко одягали трофейну німецьку чи радянську. Та коли шили форму самостійно (вона була зеленою) –зображали на ній тризуб. Відомо, що пряжки виготовляли із відстріляних гарматних гільз. Медикаменти, їжу, побутові предмети, навіть зброю для вояків збирали самі селяни добровільно. Колишні вояки розповідають, що їм було заборонено щось вимагати від людей, та й потреби такої не було, ті самі віддавали, що могли. Солдатам доводилось переховуватись у лісах та хащах. Купались у річках, там і прали одяг. У час, коли не було боїв, вдосконалювали свої навички. Розпорядок дня був чітко розпланований: підйом, молитва, руханка, умивання, сніданок, військові заняття і т.д.

Хоч солдати УПА не володіли достатнім запасом озброєння, вони все ж мали хорошу військову підготовку. Ці хлопці відзначались надзвичайно сильним патріотичним духом, вірою в ідею української соборності, аж до готовності самопожертви заради неї. У своїй присязі кожен з них обіцяв:

«В цій боротьбі не пожалію ні крови, ні життя і буду битись до останнього віддиху і остаточної перемоги над усіма ворогами України».(Історія УПА)

 

Учень 6.                          Самооборона. «Укропи». « Кіборги».

Наше сьогодення.

На час здобуття Україною незалежності наша армія була однією з найбільших в Європі, до того ж, оснащена ядерною зброєю. Та практично за 10 років число військових скоротилося більш як на половину, у рази зменшилась кількість військової техніки та озброєння. Україна відмовилась від ядерної зброї, отримавши гарантії суверенітету і безпеки (від Росії зокрема). Українці  вірили у мирне майбутнє. І ось, коли Росія вже почала впроваджувати свій підступний план нападу на незалежну державу, Збройні сили України виявились не зовсім готовими до війни. Ніхто не сподівався нападу « братньої» держави.       Та він стався.

 Саме у час, коли інша частина українського військового потенціалу була добре сформована і готова до всього. Це були добровольці. Ті, хто пройшов Майдан, хто захищав Крим, ті, хто розумів, що відбувається насправді. В Україні почали формуватись добровольчі батальйони. Вони укріпили сили військовослужбовців. Українці, як ніколи єдині в ідеї незалежності і цілісності держави, стали консолідувати сили у допомозі армії.

 Крім техніки, зброї та обмундирування, які надає солдатам держава, всім потрібним забезпечують їх і волонтери. Люди шиють маскувальні сітки, бронежилети, купляють автомобілі і новітню техніку.

Сучасні українські воїни користуються приладами нічного бачення, артилерійськими установками різного типу. У розпорядженні армії сучасні бронебійні машини та реанімобілі, безпілотн літальні апарати….. тощо. 

                                                                                         (Незламні герої «українські кіборги»).

Українське військо сильне фізично, та головне – морально. Вони відчайдушні та незламні, наче кіборги   

Кіборгами почали називати захисників Донецького аеропорту. За надзвичайну витривалість, сміливість та безстрашність. Адже вони, на великий подив усіх, перебуваючи у нерівних позиціях з російськими військовими, тримались до самого кінця, так і не здавши позицій ворогові.

Ще одне слово, яким нарекли наших військових росіяни –   «укропи». Зневажливе у їхньому розумінні, похідне від  «Український Опір»,  це слово стало сприйматись у нас як позитивне. Українці самі називають себе “укропами”, вірячи у добру силу правди, що, наче зелена рослина, відганяє злих духів.

 Сучасні українські воїни – це знову ті, хто взявся за зброю, щоб захистити державу. Їх називають воїнами світла, бо вони світлі і воюють за правду. Вони сильні, як ніколи. Вони продовжують боротись, бо ми мусимо перемогти.

   (Відео «Меч Арея»).

                                      

                                         « Моя Україна»           

Я хочу сказати простими словами,                                                                        

Про те, що турбує мене вечорами,

Про те , як в думках я малюю картину,

Якою я бачу свою Україну!

В моїй Україні ніхто не стріляє,

Ніхто не калічить, ніхто не вбиває!

В моїй Україні ніхто не воює!

Своє і чуже життя кожен цінує!

В моєї країни чудові сусіди,

Запрошують в гості і я до них їду.

В моїй Україні не плюють на підлогу,

Отримують і надають допомогу,

І молодь моя не п'є і не курить,

Займається спортом, співати так любить!

В моїй Україні чемні дівчата!

А хлопці вміють їх щиро кохати!

Навчаються жити, читають книжки,

І горді від того наші батьки!

В моїй Україні немає кордонів!

І море, і сонце, Дніпро, терикони,

Карпати зимою в засніжених шапках,-

Моя Україна! Люблю її! Крапка!
                                                                         
     Ігор  Бірча.