ПРОФІЛАКТИКА І КОРЕКЦІЯ АГРЕСИВНИХ ПРОЯВІВ У ДІТЕЙ.

Результати психологічних досліджень України, усього світу, 
численні факти прояву      агресивності           підлітків свідчать
 про актуальність і значущість цієї проблеми.

Таке становище насторожує, пробуджує бажання зрозуміти 
його причини, продумати й організувати засоби впливу на 
проблему принаймні на рівні своєї школи.

Агресія – це соціальний  феномен. Вибухи нетерпимості,  
 конфліктності  та жорстокості  у  взаєминах людей – чи  не  
 найкраща ілюстрація  того,  що вирішальними є саме 
соціальні   детермінанти  агресії.

Соціальне  розшарування  суспільства,  зниження  життєвого  
 рівня більшості  населення  відчутно  вдарило  по  
 традиційних  засадах  сімейного  виховання.  Дезорганізація  
 матеріально-побутового  життя  призвела  до  загрози  
 руйнування  установлених  віками  морально-етичних  норм,  а  моральні  засади  матеріально  та  соціально  стабільних  сімей  
 не  завжди  виявляються  здатними  витримати  випробування 
 владою,  грошима  чи  соціальною  значущістю. 

Інформативне  поле,  в  якому  сьогодні  відбувається  соціалізація дитини,  є  щодо  неї  жорстоким  і  агресивним. Через  засоби  масової  інформації  та  комунікації,  Інтернет  пропагується насильство, гультяйство, сексуальна  розбещеність,  цинізм,  злочинність,  бездуховність.

Змінився і вплив громадськості. Люди стали загалом байдужими до чужих проблем, замкненішими і жорстокішими. Розвиваються стосунки конкуренції і втрачається досвід кооперування зусиль, взаємодопомоги, співпраці.

 Суспільство стало відкритішим до інформації та терпимим до інакшості. Варіативності  інакшості ставлять дитину в складні умови вибору орієнтирів поведінки. Нерідко вибір супроводжується значним напруженням особистісних ресурсів та є стресогенним.

Учителі,  практичні  психологи,  соціальні  педагоги,  батьки  відзначають,  що  сучасні  діти  не  такі,  як  раніше.  Навіть  дошкільники  не  такі  відкриті  і  наївні,  як  їхні  ровесники  ще  десятиліття  тому.  Діти  грають  у  інші  ігри,  дивляться  інші  телепередачі,  інакше  спілкуються,  по-іншому  складаються  їхні  стосунки  з  батьками  та  ровесниками.  Чимало  дітей  змалечку  залишаються  сам  на  сам  зі своїми  проблемами,   зазнають  різних утисків та  насильства. 

 Дорослі не впорались із жорсткістю життя — не хотіли, не вміли чи не змогли.

Проте, їхні діти зовсім не винні в тому. А тим часом стартові умови для успішного чи неуспішного становлення у житті закладає сім'я. І коли родина — основний інститут соціалізації дитини — не є місцем, у якому дитина почувається захищеною і любленою,   їй успішно стартувати в самостійне життя дуже важко. Тому  відповідальність  за  виховання  молодого  покоління автоматично  перекладається на систему освіти  держави (особливо, на такі навчальні заклади, як наш, де діти перебувають значно більше часу, ніж дома з батьками і де батьки далеко не завжди можуть слугувати прикладом для наслідування, а інколи й навпаки…)

 Агресивність сучасних підлітків є актуальною в нинішніх умовах життя. Її подолання є невідкладною проблемою саме сьогодні,  оскільки зумовлена вона не тільки соціальними факторами, а й певними психологічними  віковими особливостями дитини. Агресивні прояви впливають не лише на людей, що оточують підлітка — батьків, вихователів, учителів, ровесників, вони створюють проблеми і для самих підлітків в їхніх взаєминах з оточенням,  ускладнюють, а іноді й унеможливлюють процес успішної адаптації в соціумі.

Можна з цілковитою впевненістю стверджувати, що, здійснюючи профілактику агресивних проявів в дитячому віці, ми впливаємо на подальшу долю особистості.

 З віком із об'єктивних чи суб'єктивних причин профілактика чи корекція стає важчою. З часом у дітей формуються досить значні і різноманітні захисні механізми, які здатні істотно ускладнити процес профілактичної роботи.

Відомо, що будь-яке порушення, відхилення від встановленої норми легше попередити, ніж коригувати. Своєчасна рання профілактика  дає можливість значною мірою знизити кількість агресивних проявів у дітей та підлітків.

Аналіз літератури, присвяченої цій тематиці, показує, що існують різні підходи до вирішення проблеми подолання і корекції агресивної поведінки, кожен з яких базується на тих чи інших напрямах психології і психокорекції

Останнім часом дуже багато уваги приділяється навіть таким способам фізіологічного контролю над агресією, як хірургічне втручання, тобто видалення певних ділянок мозку; мозкова електростимуляція; зміна гормонального балансу організму; фармакотерапія…

Звичайно, можливість застосування і масового використання цих методів з метою вирішення тих чи інших наболілих соціальних питань малоймовірна, але вона існує і це означає, що в ній є потреба, що в свою чергу вказує на актуальність і значущість досліджуваної проблеми.   (Це ми вважаємо, що масове застосування таких, на перший погляд, суто медичних методів малоймовірно, а які насправді перспективи у цього напрямку – нікому не відомо, життя покаже…)

Конструктивним вважається психоаналітичний підхід до дитячої агресивності, що розглянутий  Генрі  Паренсом (відомим американським психологом і психіатром) у його книзі «Агресія наших дітей». Автор виклав систему практичних заходів і науково обґрунтованих рекомендацій,  що покликані локалізувати агресію дитини в конструктивне русло.

У роботі Р. Кемпбелла (Росс Кэмпбелл, відомий психіатр и глибоко віруюча людина)  агресія розглядається з християнських, релігійних позицій. На його думку, головною причиною гніву дитини є невпевненість у тому, що її люблять. Як заходи профілактики й корекції автор пропонує: самозцілення батьків, виховання дитини, спілкування з дітьми, перебування поруч із дітьми, коли вони цього потребують, і т. п.

Американські психологи (М. МакКей, П. Роджерс і Ю. МакКей ) роблять ставку на поведінкову терапію. Однією з основних форм роботи вони вважають організацію груп взаємодопомоги, в яких буде здійснюватись навчання певного комплексу попередньо вироблених реакцій.

Р. А. Уілсон розглядає агресію як емоційно-територіальний контур і  вбачає розрядку агресії в емоційному розвантаженні. Агресивність буде ліквідована, коли агресор займеться якоюсь справою, що викликає в нього захоплення. Приміром, перегляне відеокасету з комедією або кілька програм про тварин.

У вітчизняних експериментальних дослідженнях, присвячених цьому питанню, головна увага концентрується на соціально-психологічних і педагогічних заходах впливу. Найбільш вдалим вважається обгрунтування психопрофілактики агресії  психологом Л.М.Семенюк (Любовь Мирчиевна Семенюк – кандидат  
психологічних наук).

Вона стверджує, що агресивні прояви в особистісних 
характеристиках і поведінці дітей зумовлені не лише органічними, а й соціально-психологічними причинами. Як основний спосіб профілактики та корекції агресивної поведінки автор розглядає залучення підлітків у систему соціально-визнаної і соціально-схвалюваної діяльності. Такою діяльністю може виступати «секретна робота», залучення підлітків до планування діяльності, «трудова турбота», соціально значима робота із самообслуговування, різного роду ігри чи змагання, різні конкурси, організаційно-суспільна діяльність, різноманітні матеріальні та моральні заохочення, а також участь педагогів у повсякденних справах підлітків, спільне життя дорослих і підлітків під час подорожей і поїздок, туристичних мандрівок…

Та незважаючи на те, що існує багато різних підходів до вирішення питання попередження і корекції дитячої агресивності, сучасна концептуальна модель психологічної профілактики агресивної поведінки носить комплексний характер –

                      це робота з дітьми, батьками та педагогами.

Психопрофілактична робота з підлітками має свої особливості. Насамперед роботу  треба починати з сім'єю. Тільки після діагностики сімейних відносин і ступеня їх дисгармонії варто переходити до роботи з підлітками та з педагогічним колективом.

Украй неефективними є передчасні бесіди про «манери та вміння гарно поводитись».

Особливе місце в корекційній роботі треба приділяти формуванню кола інтересів підлітка на основі особливостей його характеру та здібностей. Необхідно прагнути до максимального скорочення періоду вільного часу підлітка — «часу дозвільного існування й неробства» через залучення до позитивного формування особистості певним заняттям: читанням, самоосвітою, заняттям музикою, спортом тощо       

За непродуктивної діяльності в період вільного часу є ймовірність, що підліток потрапить в асоціальну компанію

Психофізіологічний розвиток дитини проходить в діяльності. Одним із прагнень підлітка є потреба самоствердження своєї позиції. Тому бажано забезпечити включення підлітка в таку діяльність, що лежить у сфері інтересів дорослих, але водночас створює можливості реалізувати свої унікальні здібності на рівні дорослих

   

Розглянемо детальніше основні напрями психопрофілактичної роботи.

І.  Робота з батьками та вчителями. 

Може проводитись у вигляді консультативної роботи, спрямованої на зняття провокуючих факторів агресивної поведінки.

Зокрема, це:

– Інформування педагогів і батьків про індивідуально-психологічні особливості агресивності дитини.

– Індивідуальні консультації, допомога батькам у вихованні та подоланні певних негативних якостей дитини.

– Вироблення навиків позитивної взаємодії з підлітком, що виявляє агресивність.

– Допомога сім'ї у створенні єдиних вимог і правил виховання.

– Відмова від покарань як основного методу виховання, використання методів переконання та заохочення.

– Залучення підлітка до участі в різноманітних (за інтересами) секціях, гуртках, студіях.

– Гуманізація міжособистісних стосунків в дитячому колективі, створення сприятливого психологічного мікроклімату в навчальній групі, що сприяє позитивній адаптації особистості в колективі однолітків. 

ІІ. Психопрофілактична корекція агресивності підлітків засобами безпосередньої взаємодії з психологом передбачає:

–       Зниження рівня особистої тривожності.

–       Формування усвідомлення особистих емоцій, а також почуттів іншої людини, розвиток емпатії.

–       Розвиток позитивної самооцінки.

–       Формування навиків самоконтролю та саморегуляції своїх емоційних станів.

–       Поведінкова терапія, спрямована на розширення спектра поведінкових реакцій у проблемній ситуації.

–       Індивідуальна робота з корекції недоліків інтелектуальної, моральної, емоційно-вольової сфер.

–       Включення підлітка в спортивні командні ігри (каналізація агресії, взаємодія в колективі, дотримання визначених правил).

Окрім просвітницької функції, психолог має допомогти батькам формувати позитивне ставлення до дитини, вміння їх підтримувати.

На жаль, на сьогоднішній день чимало проблем емоційного плану в учнів виникає через агресивність та емоційну неврівноваженість вчителя.

У роботі з учителями можна використовувати як консультації, лекції, бесіди, так і тренінги психологічної компетентності педагогів. Достатньо ефективними можуть стати розвивальні семінари, практичні заняття і соціально-психологічні тренінги, метою яких є тренування навиків партнерського спілкуванні

Із викладеного слідує, що, комплексна програма психологічної профілактики агресивної поведінки підлітків має на меті такі  

                                   завдання:

– розвиток адекватної оцінної діяльності,

– формування та розвиток навиків самоконтролю, саморегуляції,

– формування та розвиток здатності прогнозувати наслідки своєї поведінки,

– розвиток конструктивних поведінкових навичок,

– формування терпимості до інших.

Робота психолога, педагога у напрямку профілактики агресивних проявів підлітків повинна:

*  носити комплексний, системний характер;

*  поєднувати у собі елементи прийомів і вправ різних напрямів психо-  корекційної роботи;

    *  не бути епізодичною. 

                          Отже,

     Профілактика та корекція агресивності підлітків

Вдома – це:

– створення підтримки, відновлення позитивного мікроклімату в сім’ї,   

– реалізація успішної виховної моделі,

– формування навичок конструктивного розв’язання конфліктів,

– толерантного реагування на агресивну поведінку дітей і підлітків,

– навичок контролю за власним гнівом.

У навчальному закладі це:

– усвідомлення та формування вчителем власного стилю педагогічного спілкування з учнями;

– формування навичок вибору вдалої стратегії і тактики в реагуванні на агресивну поведінку учнів різного віку та їхній характерологічний тип;

– контроль за власним гнівом.

У групі це:

– створення умов класним керівником для формування та функціонування таких групових цінностей та норм як   доброзичливість,    повага,   вміння прощати,  терпимість… тощо.

Тільки за умови координації сумісних зусиль підлітків, батьків і педагогів можна досягти реальних результатів щодо запобігання 
агресивних проявіву дитини.

Закінчити свою доповідь я хочу такими словами:

Психопрофілактична робота не може обмежуватись лише засобами індивідуального впливу та корекції, які застосовують безпосередньо на самого підлітка чи його мікросередовище. Така робота потребує узгодженості та взаємозв'язку між різними типами навчальних закладів, починаючи з дитячого садка, школи до професійного (училища, технікуму), а потім: вищого навчального закладу, включаючи виконавчі державні структури, різного типу соціальні інститути, тощо.